Білі та сірі IP-адреси: що це та в чому різниця

Коли ми надсилаємо звичайний лист поштою, нам потрібна адреса отримувача. Схожий принцип діє у комп’ютерних мережах: IP-адреси допомагають визначати, куди потрібно доставити дані та між якими пристроями їх передавати. Наприклад, під час роботи електронної пошти IP-адреси використовуються для обміну даними між поштовими серверами.

У цій статті докладніше розберемося, що таке IP-адреса, які бувають види, чим відрізняються білі та сірі адреси, що можна дізнатися за IP і для яких бізнес-задач вони потрібні.
 

IP-адреса — це числовий ідентифікатор мережевого інтерфейсу, який використовується для адресації та передавання даних у мережах, що працюють за протоколом IP. Простіше кажучи, за IP-адресою мережа визначає, куди потрібно доставити пакет даних.

Чи обов’язково IP-адреса має бути закріплена за конкретним пристроєм? Ні. Один комп’ютер або сервер може мати декілька адрес — наприклад, для різних підключень до мережі. Сама адреса також може змінюватися залежно від налаштувань мережі та способу її призначення.

Зазвичай IP-адреси розрізняються за кількома ознаками, які не залежать одна від одної: 

• версія протоколу — IPv4 та IPv6;
• використання у мережі — публічні та приватні;
• спосіб призначення — статичні та динамічні.

І публічна, і приватна IP-адреси можуть бути статичною або динамічною. І хоча для пересічного користувача такі деталі здебільшого неважливі, для бізнесу цей поділ має цілком практичне значення. Від мережевих налаштувань залежить, чи зможуть користувачі підключатися до вебресурсу через Інтернет, як працюватиме віддалений доступ і VPN, як буде організований доступ до корпоративних сервісів та чи потрібна окрема публічна IP-адреса.

Найпоширеніша версія протоколу IP — IPv4 (Internet Protocol version 4). Вона використовує 32 біти та записується у вигляді чотирьох чисел від 0 до 255, розділених крапками. Наприклад: 192.168.1.1.

Теоретично IPv4 може забезпечити близько 4,3 мільярда адрес. Та оскільки кількість пристроїв і мереж постійно зростає, з часом цього адресного простору виявилося замало, і був розроблений IPv6 (Internet Protocol version 6). Ця версія протоколу використовує 128 біт для адресації, що підтримує значно більший адресний простір. IPv6-адреси записуються у вигляді груп із цифр та латинських літер, розділених двокрапками, наприклад: 2001:db8::1.

І IPv4, і IPv6 використовуються як у глобальних, так і у внутрішніх мережах. У повсякденній роботі бізнесу IPv4 досі використовується значно частіше, тому далі зосередимося переважно на цій версії протоколу.

У побуті публічні IP-адреси часто називають білими, а приватні IPv4-адреси — сірими. Головна різниця між ними полягає у використанні в мережі: публічна (біла) IP-адреса використовується для маршрутизації трафіку в публічній мережі, зокрема через Інтернет, а приватна (сіра) — для роботи всередині приватної мережі.

Завдяки публічній IP-адресі ресурс стає видимим у глобальній мережі. Якщо мережеві налаштування дозволяють, сервер із такою адресою може бути доступним для користувачів та зовнішніх систем. Водночас публічна адреса не означає відкритий доступ для всіх за замовчуванням. Такий доступ визначають налаштування мережі та засоби захисту.

Щодо приватної IP-адреси, вона використовується всередині локальних або інших приватних мереж. Наприклад, комп’ютери, принтери та сервери для зберігання інформації в одному офісі можуть обмінюватися даними за приватними адресами, не маючи окремої публічної IP-адреси кожен. Такі адреси можуть повторюватися в різних приватних мережах.

Для версії протоколу IPv4 приватними є такі діапазони:

• 10.0.0.0/8.
• 172.16.0.0/12.
• 192.168.0.0/16.

Наприклад, ноутбук в офісі може мати адресу 192.168.1.25, а сервер у цій самій мережі — 192.168.1.10. Вони можуть обмінюватися даними між собою, але ці приватні адреси не маршрутизуються через публічний Інтернет.

Для того щоб такі пристрої мали доступ до Інтернету, мережеве обладнання зазвичай використовує NAT (Network Address Translation) — механізм трансляції мережевих адрес. Він дає змогу пристроям із приватними IP-адресами підключатися до мереж через одну або декілька публічних IP-адрес. Тому десятки комп’ютерів в офісі можуть одночасно користуватися Інтернетом через одну спільну публічну адресу.

Отже, звичайному офісному ноутбуку власна публічна IP-адреса найчастіше не потрібна. Вона потрібна на тому рівні інфраструктури, який має приймати підключення з Інтернету — наприклад, на сервері, VPN-шлюзі, маршрутизаторі чи іншому зовнішньому вузлі.

За способом призначення розрізняють статичну та динамічну IP-адреси. Перша закріплена за ресурсом і не змінюється автоматично, тоді як друга призначається автоматично й може змінюватися з часом.

Для бізнесу статична адреса може бути потрібна, якщо до сервера або іншого ресурсу потрібно регулярно підключатися за однією й тією самою адресою. Це актуально, зокрема, для VPN, віддаленого доступу або сервісів, у яких доступ дозволений лише з визначених IP-адрес.

Динамічної адреси достатньо для вирішення задач, де постійна IP-адреса не потрібна. Наприклад, її можна використовувати для звичайного доступу співробітників до Інтернету або інших ресурсів, які не вимагають підключення за заздалегідь визначеною адресою. 

Публічна IP-адреса може надати певну технічну інформацію про мережу, до якої вона належить. Залежно від доступних баз даних і сервісів, за IP-адресою можна визначити:

• Країну та приблизний регіон, до якого прив’язана IP-адреса.
• Назву інтернет-провайдера або оператора мережі.
• Організацію, якій належить адресний діапазон.
• Репутацію IP-адреси (наприклад, її наявність у базах, пов’язаних зі спамом).

При цьому IP-адреса не є «паспортом» користувача. За нею не можна просто визначити ім’я та прізвище людини або її точну домашню адресу. Геолокація за IP також має приблизний характер і не завжди показує фактичне місцезнаходження користувача або сервера.

У чому користь такої інформації для бізнесу? Насамперед дані на основі IP-адреси важливі для безпеки та контролю доступу. Наприклад, компанія може дозволити підключення до певного корпоративного ресурсу лише з відомих IP-адрес. Це один зі способів додатково посилити захист та обмежити підключення до корпоративного ресурсу.

Біла, або публічна, IP-адреса потрібна не кожному пристрою та не кожному серверу. Її варто використовувати тоді, коли вона вирішує конкретну бізнесову або технічну задачу:

• VPN і віддалений доступ. Для віддаленої роботи співробітників публічна IP-адреса може використовуватися як адреса VPN-шлюзу (віртуальної приватної мережі), через яку встановлюється зовнішнє підключення. Якщо ця адреса статична, її не потрібно змінювати в налаштуваннях клієнтів або інших систем у разі зміни динамічної адреси.
• Доступ до сервера через Інтернет. Серверу, сайту або корпоративному сервісу, до якого мають підключатися користувачі чи системи із зовнішньої мережі, може знадобитися публічна IP-адреса. При цьому не кожен сайт або сервіс потребує окремої публічної IP-адреси безпосередньо на сервері. Це залежить від побудови конкретної інфраструктури.
• Обмеження доступу. Статична публічна адреса може бути корисною, коли сторонній сервіс або корпоративна система дозволяє підключення лише з визначених адрес. У такому випадку одна стабільна IP-адреса спрощує налаштування такого доступу. Наприклад, компанія може дозволити адміністративний доступ до сервера лише через VPN, а для VPN використовувати статичну публічну IP-адресу. Це не замінює пароль, багатофакторну автентифікацію чи інші засоби захисту, але дає змогу додатково обмежити коло дозволених підключень.
• Поштові сервіси. Публічна IP-адреса може знадобитися, якщо бізнес самостійно розміщує та обслуговує поштовий сервер. У такому випадку важливі не лише сама адреса, а й правильні DNS-налаштування, зокрема зворотний DNS (PTR), а також репутація IP-адреси.
• Взаємодія серверів. Не всі сервери потрібно робити доступними з Інтернету. Наприклад, сервер для зберігання бази даних може надійно працювати всередині приватної мережі та приймати підключення лише від сервера застосунку. Такий підхід дає змогу не відкривати внутрішні ресурси назовні без потреби.

Оренда IP або можливість купити додаткову адресу — додаткова послуга для бізнесу, коли потрібна публічна статична адреса для сервера, VPN або іншого онлайн-ресурсу. Кількість адрес залежить від того, які сервіси працюють в інфраструктурі та як вони взаємодіють між собою.

Наприклад, одному віртуальному серверу може бути достатньо однієї публічної IP-адреси, тоді як для складнішої інфраструктури можуть знадобитися додаткові адреси. Водночас внутрішні сервери, яким не потрібен доступ з Інтернету, можна залишити у приватній мережі.

У хмарі від Tucha можна налаштувати інфраструктуру відповідно до потреб бізнесу: додати необхідну кількість публічних IP-адрес, а сервери, яким не потрібен зовнішній доступ, об’єднати у приватну мережу.

Вибирати адресу варто не за принципом «біла краща за сіру», а відповідно до задач конкретної інфраструктури:

• Приватна IP-адреса підійде для пристроїв і серверів, яким достатньо роботи всередині локальної або приватної мережі.
• Публічна IP-адреса потрібна для зовнішнього вузла інфраструктури, через який сайт, онлайн-сервіс, VPN або інший ресурс приймає підключення з Інтернету.
• Статична IP-адреса стане у пригоді, якщо ресурс має бути доступним за однією незмінною адресою — наприклад, для VPN, віддаленого доступу чи певних мережевих інтеграцій.
• Динамічна IP-адреса підійде, якщо постійна адреса не потрібна — наприклад, для звичайного доступу співробітників до Інтернету.

Якщо ви прагнете організувати надійну роботу у хмарі та захищене зберігання даних, але вагаєтеся, яка саме конфігурація віртуального сервера потрібна вашому бізнесу, залишайте запит на безкоштовну консультацію. Фахівці Tucha допоможуть підібрати оптимальний пакет послуг і кількість IP-адрес, а також забезпечать стабільну роботи інфраструктури в режимі 24×7.